Виробництво труту або вогняної губки йшло рука об руку з промисловістю щіток у Шварцвальді в ті часи, коли сірники ще не були відомі. Тоді для розведення вогню використовували шматок полотна, змочений олією, який лежав у жерстяній банці, над бідоном тримали кремінь і сталлю вибивали з нього іскри. Тоді трут зайняв місце лляної ганчірки.
Трут також використовувався як кровоспинний засіб. Завдяки своїй м'якості і легкості він підходив і для виготовлення головних уборів, які часто носили на дачі. Трут особливо великого розміру навіть став мантією єпископа с Фрайбург виготовлені. Трут походить від дірчастого гриба (Polyporus fomentarius) або від вербового гриба (Polyporus ignarius), який паразитує на буку, дубі, липі, вербі, ясені та інших деревах і раніше часто зустрічався в Шварцвальді та на Ейфелі. Коли ці регіони перестали бути продуктивними, цю сировину привозили з Угорщини, Трансільванії та Південної Славії в тюках по чотири сотні кожен. Губка давала шматки розміром з кулак, також досить великі пластини.
У 1811–1814 роках у Тодтнау було від 4 до 6 «Цундельмахерів», але ця галузь промисловості функціонувала на фабричній основі лише пізніше. З трьох фабрик труту в Бадені дві були в Тодтнау. Один був заснований Францем Йозефом Фаллером у 1827 році, інший – Конрадом Кірнером у 1834 році. Вони вели жвавий бізнес і давали багатьом мешканцям помірний дохід. Вони з великим трепетом оберігали таємницю приготування. Суху, тверду, тверду масу розм'якшували тривалим варінням у розчині лугу і варили в соляній кислоті. Шматки, призначені для зупинки кровотечі, не замочували. Трут пофарбували в темніший колір за вашим бажанням і смаком. Шматок, оброблений таким чином, потім часто збільшували в десять разів постукуванням, надаючи йому губчастого вигляду, сушили на сонці або в печі, а потім розминали вручну, а потім витягували. Залежно від потреб шматки нарізали тонкими смужками або робили з них кашкети чи капелюшки без шва. Цінність шматка залежала від його розміру, губчастості, м'якості та форми. Керували трутовим заводом Кірнера сини Конрад, Себастьян і Міхаель Кірнери; завод Фаллера проіснував до смерті Франца Йозефа Фаллера. У 1871 році одна з трутових фабрик Тодтнау виробила 750 центнерів труту. Тоді сватання помістило трут у список вимирання. Приблизно в 1895 році в Тодтнау більше не було трутових заводів».
На згадку про виготовлення труту в 1960 році кліка дурнів "Тодтнауер Зундельмахер" засновано.
